Ми, салезіянські аніматори, понад усе любимо літо і ті пригоди, які воно нам відкриває. Проте завжди є певний страх – ніколи не знаєш, як сприймуть нас і наш спосіб праці з дітьми. Проте цього разу наші побоювання були зайвими.  Цього разу ми опинились у мальовничому селі Житомирщини - Великі Коровинці. Саме там ми провели шість днів денного табору під назвою "Надзвичайна мандрівка".

Для нас ця подорож справді була надзвичайною. Завдяки сприянню завідуючого будинком культури Бурківського Ю. та селищної голови Пащенко Л. М. ми мали нагоду проживати в Будинку Культури і проводити там всю нашу програму. Вражала довіра до нас та тепле ставлення. Насправді ми не терпіли нестачі зовсім ні в чому. Гостинність жителів Великих Коровинець проявлялась у надзвичайно смачних сніданках, обідах та вечерях, у готовності прийняти нас в душ і навіть просто в терпінні, з яким сприймали шум та галас, що постійно оточував нас.

Звичайно день табору починався танцями-бансами. Вони не лише розважають та згуртовують дітей, а й допомагають їм розслабитися і відчути себе впевненіше. Окрім того, саме в такий веселий спосіб діти непомітно ля себе роблять легку ранкову розминку. Після того ми всі разом дивились коротку виставу. Весь табір об’єднував сюжет про мандрівку Маленького Принца. Відомаісторія із книги Сент-Екзюпері була дещо видозміна, і тому діти разом з Маленьким Принцом подорожували по планетах і пізнавали корисність різних професій і те, як через них можна служити людям. Разом із Маленьким принцом діти роздумували над корисністю і красою професії лікаря, вчителя, будівельника та кухаря. Насамкінець головний герой вистав зрозумів, що добро можна робити навіть зараз, коли він лише дитина. В останній день ми всі задумались над мистецтвом бути другом.

Після вистави, поспівавши трохи, ми приступали до ігор. Саме в вільних іграх та організованих змаганнях найкраще проявляється і формується характер дитини. Граючи ігри разом з ними, ми прагнули привчити їх прагнути до перемоги і вірити в себе, не перестаючи при цьому бачити потреби іншого, діяти командо та організовано. Після обіду ми зазвичай збирались на "серйозну розмову". Саме тут діти мали нагоду поставити непрості питання, що виникають в них - про Бога та світ, про людей і їхні стосунки, про добро і зло. Також кожного дня була нагода навчитися робити різні вироби - квітку способом орігамі, листівки в техніці квлінгу та за допомогою кольорового піску і навіть - симпатичних тваринок із звичайних шкарпеток.

Вечорами у нас була Літургія. Дуже приємно було також, що до неї часто за власним бажанням долучались діти, хоч декому було непросто вистояти майже годину.

Вечорами ми збирались на цікаві розважальні програми, серед яких діти найбільше любили різні танцювальні конкурси. Завершували день короткою подячною молитвою та іскрою любові.

Проте для мене найціннішим було саме спілкування, долання кордонів. Було цікаво просто потоваришувати із дітьми з Житомирщини, розділити їхні радості і печалі. Таке спілкування є завжди взаємним даром і збагаченням, адже воно розширює світогляд, привчає дітей дивитись на світ ширше.

 Також дуже позитивним виявилось те, що діти старшого та молодшого віку були разом - таким чином вони здружувались і старші проявляли турботу про маленьких.

В передостанній день табору всі разом ми вирушили на пікнік та завітали до місцевого музею. Там нам провели захопливу екскурсію. Пані Зоя приділяла увагу усім, навіть найменшим із їхніми запитаннями.

В останній день ми зробили листівки, які представляли наші команди. На прощання провели гру, під час якої склали фразу "Де скарб твій, там і серце твоє." У прощанні було трохи суму і трохи радості - адже сльози означають, що все, що відбулось - не даремно, що щось змінилось у наших серцях і серцях дітей.

Від’їжджаючи, ми, попри те, що сумували за домом, відчували - частина нашого скарбу, тобто нашого серця залишилась тут, на цих просторих і мальовничих землях Великих Коровинець, в руках простих та сонячних дітей.

Оксана Загороднюк