30 листопада в рамках VI Суспільних днів Української
Греко-Католицької Церкви в Інституті журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл
«Соціальне сирітство: соціальна відповідальність і солідарність як
основа духовності». Круглий стіл організовано УГКЦ спільно з Інститутом
журналістики. У ньому взяв участь Блаженніший Любомир (Гузар),
Архиєпископ-емерит УГКЦ, від Української Православної Церкви
Московського Патріархату о. Георгій (Крючков), інші священнослужителі,
викладачі Інституту Тарас Петрів, Алла Вовк та студенти.
– Українські засоби масової інформації сьогодні багато говорять про
політику, вибори, уряд, але дуже мало про людину, – сказав у вступному
слові Блаженніший Любомир. – А між тим саме в людині ключ до всього
іншого, в її свідомості того, хто вона, звідки йде і куди прямує. Саме в
можливості дати собі відповідь на ці три питання та здійснювати її
полягає свобода. Проте людина не може існувати сама по собі, вона завжди
є соціальним єством, мусить спілкуватися з іншими, розуміти через них
себе, любити їх, відповідати і за себе, і за ближнього. Адже, не люблячи
себе, не можна полюбити й іншого.
– Це і є та соціальна відповідальність, котрої бракує в наших ЗМІ, як
і теми солідарності в цілому, зокрема солідарності у важкі часи. Про це
нашому інертному суспільству, що більше думає про державу, ніж про
власні сили, потрібно постійно нагадувати, - додав модератор круглого
столу Тарас Петрів.
Професор Алла Вовк перейшла власне до теми сирітства:
– Те, що в нашій країні сьогодні є стільки дитячих будинків і стільки
сиріт – ганьба. Адже в нас немає, слава Богу, ні війни, ні голоду, ні
масових репресій. Це трагедія. Що з нею робити? Може, суспільству
допоможе соціальна реклама? Опіка церков над сиротами? Наприклад, у
Львові я бачила так зване «Вікно життя», організоване УГКЦ, куди
біологічні батьки можуть віддати «непотрібне» їм немовля...
Відповіді всіх промовців на запитання «що робити», по суті, зводилися
до одного: не думати, що за нас щось зробить держава, а кожному
проявляти активність і милосердя.
– На щастя, все більше сиріт сьогодні виховуються в дитячих будинках
сімейного типу – повідомила Марія Комісарова, соціальний працівник,
випускниця Інституту журналістики, – але це далеко не вирішує всіх
проблем. Досить сказати, що, за даними соціологічних досліджень, 32%
сиріт не вважають себе щасливими, 10% не мають мрій, а 25% намагаються
приховати своє сирітство. Українська журналістика повинна звернути свою
увагу на цих людей і бути соціально відповідальною, адже слово здатне
змінити долю цих людей як на краще, так і на гірше. Пам'ятаю, як одна
публікація змусила родину відмовитися від усиновлення. Кожен журналіст
повинен про це пам'ятати.
– Журналісти мали б показувати приклади людей, які роблять добро для
сиріт, не прославляючи їх, а як приклад: що саме можна зробити, – додав
духовний лідер українців Блаженніший Любомир. – Мусять бути якісь
просвітницькі програми. Треба завжди наголошувати: дитина (і взагалі,
будь-яка людина) має право бути любленою! Адже саме відсутність любові й
є сирітством. Коли я служив у США, в моїй парафії був чоловік, що
працював у тюремній лікарні. Він проводив співбесіди з новоприбулими
пацієнтами-в'язнями і розповідав мені, що дев'ять із десяти скаржилися
на брак любові в дитинстві.
Як зауважили учасники круглого столу, тематика благодійництва,
допомоги сиротам не заважала б популярності ЗМІ, навпаки суспільство нею
цікавиться – недаремно її так акцентують політики перед виборами.
Природно, виникло питання політичної і взагалі «рекламної»
благодійності, котра здійснюється заможними українцями чи то для іміджу,
чи для відмивання грошей.
– Робити добро як рекламу – це любов лише до себе, а не до ближнього,
– каже на це Архиєпископ. – А загалом не має значення, багата людина чи
бідна, важливо добра вона чи пуста. Наприклад, в Італії чимало
сиротинців, благодійних жіночих організацій було засновано дуже
заможними вдовами. Але й убогий завжди знайде чим поділитися – хоча б
усмішкою, побажанням доброго дня. Або просто назвавши людину братом. І в
навчальних закладах, і в ЗМІ мали б бути виховні проекти, які не
розділяли б людей, а нагадували їм, що всі ми – брати. Отож, не варто
покладатися чи то на багатих, чи на державу, а щодня робити добро. Хоча,
звісно, добре, коли держава принаймні не заважає. Наприклад, у США
будь-хто може частину своїх податків виплатити адресно на соціальні цілі
– певній лікарні, сиротинцю чи музею.
А отець Георгій звернув увагу на ситуацію, коли діти навіть з повних родин зовсім не отримують батьківської уваги:
– Зверніть увагу, як збільшилося число локальних приватних гуртків —
в'язання, витинання, ліплення і тому подібні речі, все те, що ми в
дитинстві робили вдома, з батьками. Навіть при деяких церквах є такі
заняття. Це свідчить, що батькам ніколи займатися дитиною, і про цю
проблему теж треба постійно нагадувати, адже саме сім'я – головний
інститут виховання, й атмосфера спілкування в ньому дуже багато важить
для дитини!
– Тут можна згадати дітей наших заробітчан, – продовжила тему Алла
Вовк. – У них є одяг, їжа, гроші, іноді навіть великі гроші, але немає
батьківської любові. Вони – майже сироти. Добре, що багатьом із них
допомагає благодійна структура «Карітас».
На завершення учасники круглого столу обговорили питання «цивільного
шлюбу», що його багато хто вважає однією з причин сирітства. Цікаво, що
служителі Церков висловилися з приводу такої форми стосунків хоч і
несхвально, але дуже дипломатично, а от один із присутніх студентів
сформулював свою позицію значно гостріше:
– Цивільний шлюб – якраз і є одним з найяскравіших прикладів того, як
молодь хоче уникнути тієї самої соціальної відповідальності, про яку ми
тут говоримо.
http://www.ugcc.org.ua
|