В маленькому селі Михайленки живе Андрій Вакулюк, якому виповнилося 24 роки. Андрій, як кожен молодий хлопець, хоче радіти життю, мати багато знайомих, будувати плани на майбутнє, хоче бути щасливим.

Здійснення цих мрій йому даються дуже важко, бо для цього має мало прикладів добра. Ще коли був немовлям, через помилку лікарів він став інвалідом, була порушена функція мозку. Ноги не служили, щоб бігати у футбол, зустрічатися з друзями, ходити до школи. Великою перешкодою для здійснення цих елементарних потреб для сучасної людини, особливо для  інваліда, була і є відсутність доріг, інвалідного візочка… А ще байдужість людей до таких осіб. Нам легко і престижно дружити з багатим, впливовим, сильним, крисивим…

Проте, Христос відкривається нам через таких як Андрійко. "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили”. Мт. 25;40

У згаданому уривку після слів "Істинно кажу вам” стоїть наголошення на допомозі одному з Його найменших братів… Ніколи не думав, що якась там звичайна допомога комусь, на кого майже ніхто не звертає увагу, в Божих очах може мати таке саме значення, як величне пророцтво або звіщання грандіозної події!

Його єдиними друзями, вчитилями, героями були його люблячі батьки. За що Андрійко завжди віддячує своєю вірністю і незмінною любов‘ю. Інколи він складає вірші, які мати Антоніна ретельно нотує у зошиті: "Весна – букет надій і сподівань…

Розквітне в людських душах

Теплом зігріє нас усіх

Відтає усмішка…

І сміх веселий полетить

Далеким ехом одізветься

І знову ехом прилетить

І гул веселий задзвенить…

Мов вулик бджіл” 22.02.1999р.

Зимового дня Андрійко отримав посилку від БО "Карітас-Київ” у якій знайшов для себе подарунки. Були це традиційні, як на Різдвяний час, солодощі, а також… Андрійко засіяв: "В мене нова гарна машина”. Це був інвалідний візок. Як мало потрібно людині для щастя.

Як часто ми зустрічаємо Марічок, Степанків, Михасиків з подібними потребами, але чи розпізнаємо в них дітей Божих.

"Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене…” Мт. 25, 41-43.

Що зможемо відповісти…?