«Господи і Владико життя мого,
духа млявости і недбайливости, владолюбства і пустослів’я
віджени від мене.
Духа ж доброчесности і смиренномудрія, терпіння й любови
даруй мені, недостойному рабові твоєму.
Так, Господи Царю, дай мені зріти мої прогрішення
і не осуджувати брата мого. Бо ти благословен єси на віки віків, амінь».
Ця
молитва вичисляє всі негативні і позитивні елементи покаяння і визначає
список наших індивідуальних подвигів. Мета цих подвигів — визволити нас
від основних духовних хворіб, які знесилюють наше духовне життя і не
дають можливости навернутися до Бога.
Основна недуга — це млявість (лінивство). Звідси
— переконання в неможливості, а отже й небажання щось міняти, цинічне
ставлення до духовного життя — мовляв, хіба це щось міняє?
Млявість тягне за собою є недбайливість (униніє),
яка, згідно навчання великих учителів духовного життя, є великою
небезпекою для душі. Людина, що перебуває в полоні недбайливості,
позбавлена можливості бачити добрі, позитивні речі. Униніє воістину
диявольська спокуса, тому що саме диявол, батько брехні, наповнює життя
темрявою і запереченням. Людина, поневолена недбайливістю, не здатна
бачити світло і прагнути його.
Владолюбство є наслідком млявости і недбайливости. Ці спотворюють наше ставлення до життя, спустошують його і позбавляють будь-якого смислу; що примушує нас шукати компенсацію в неправильному ставленні до інших людей. Якщо душа людини не звернена до Бога, не шукає вічних цінностей, вона неминуче стане егоїстичною, егоцентричною, а це означає, що інші люди стануть для неї засобами для задоволення бажань.
Владолюбство
не завжди виявляється як бажання командувати і панувати над людьми — це
може бути й байдужість, зневага, відсутність інтересу, уваги й пошани
до інших людей. У цьому випадку дух млявости і недбайливости спрямований
на інших; духовне самовбивство тут поєднане з духовним убивством.
І нарешті — пустослів’я.
Серед сотворінь лише людина має дар мови. Всі святі отці вбачають у
цьому «відбиток» Божого образу в людині, бо сам Бог явлений нам як Слово
(Ів 1:1). Мова виражає саму суть людини, її сповнення і саме тому може
стати і знаряддям падіння, самознищення, обману і гріха. Слово спасає і
вбиває, надихає і отруює; правду виражають словом, але й диявольска
брехня користується словом. Володіючи найвищою позитивною силою, слово
може мати і величезну негативну силу. Коли слово віддаляється від свого
божественного джерела, воно стає пустим, стає знаряддям гріха.
Це
чотири духовні недуги, з яких треба оздоровитися; але це може зробити
лише Бог. Тому перша частина цієї великопосної молитви — це крик із
глибини людської немочі. Після цього молитва представляє чотири
позитивні цілі навернення.
Доброчесність/стриманість/чистота
— позитивна протилежність духа млявости. Млявість означає насамперед
розсіяння, поділеність, спотвореність наших опіній і понять, нашої
енергії, неспроможність бачити речі, як вони є, в їх цілості.
Протилежністю млявости є цілісність. Якщо доброчесність вважають
зазвичай чеснотою, протилежною сексуальній розбещеності, то це тільки
тому, що спотвореність нашого існування ніде так ясно себе не виражає,
як у розпусті, у відчуженні життя тіла від життя духа, від духовного
контролю.
Перший чудесний плід доброчесности — смиренність. Це насамперед перемога правди в нас самих, знищення брехні, в якій ми звичайно живемо.
За доброчесністю і смиренням природно йде терпіння. «Упала» в своїй природі людина — нетерпелива, бо, не бачачи самої себе, вона схильна судити і осуджувати інших.
Терпеливість
— воістину божественна прикмета. Коли людина є мірилом самої себе, вона
нетерпелива і з собою (бо хоче успіхів негайно), і з іншими, (яких
осуджує). Але Бог дивиться глибше, і чим більше ми наближаємося до Бога,
тим терпеливішими стаємо і тим більше відбиваємо в собі притаманну лише
Богові пошану до кожної окремої істоти.
Вінець і плід усіх чеснот — любов,
яку може дати і якої може навчити тільки Бог; це дар, який є ціллю усіх
духовних вправ. Усе це підсумовує остання частина молитви, в якій
просимо ласки побачити свої прогрішення і не осуджувати свого ближнього.
Врешті-решт, існує лише одна небезпека: пиха. Пиха є джерелом зла, і
зло є джерелом пихи.
Не
вистачить, однак, тільки пізнати свої гріхи, бо й це може бути
обернутися в пиху; святі отці перестерігають від фальшивого благочестя,
яке під прикриттям смирення і самоосудження, може привести до
диявольської пихи.
Після
кожного прошення молитви творимо доземний поклін. Поклони є прикметною
рисою всього великопосного богослуження, але в цій молитві їх значення
розкривається найкраще. Ціла людина, душею і тілом, відпала від Бога; і,
щоб повернутися до Нього, має бути оновлена цілком.
Гріх
— це перемога плоті, ірраціональної похоті в нас, над духовною
природою. Але тіло — це Божий храм, настільки святий, що сам Бог «став
тілом». Покаяння — це не зневага до тіла, а намагання повернути йому
його правдиву гідність храму людської душі. Християнська аскеза — це
боротьба не проти тіла, а за нього. Тим-то доземні поклони є душевно-тілесним знаком покаяння і покори, богопоклоніння і слухняности. http://www.kyiv.ugcc.org.ua
|