Дивно, що 100-гривнєва купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою малою - коли залишаємо її на ринку.

Дивно, що година, проведена за читанням молитов, поминаючи Бога, нам здається такою довгою, а година, проведена біля телевізора, - такою короткою.

Дивно, що, звершуючи молитву, ми ледь збираємося з думками, тоді як у розмові з приятелем це для нас не складає ніяких труднощів.

Дивно, що ми так радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржимося, коли проповідь затягується довше звичайного.

Дивно, що нам так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок роману, що сподобався.

Дивно, що в концертному залі всі люди прагнуть у перші ряди, а в церкві - в останні.

Дивно, що нам так важко вивчити одну молитву, і ми так легко запам'ятовуємо і переказуємо чутки.

Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повністю увірувати в написане в Слові Божому.

Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття.

Дивно, що майже кожен з нас одночасно є і суддею, і адвокатом: коли йдеться про чужі гріхи, ти - суддя, а коли про власні, то ти - адвокат.

Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен з нас уважатиме їх актуальними для інших, але ніяк не до самого себе